• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • Файловий архів

/Files/images/golodomor/голодомор.jpg

Вечір – реквієм «Схилимо голови в скорботі»

(присвячується жертвам Голодомору 1932-1933р.)

На міському кладовищі Височіє хрест. Всіх він пам’ятників вище Звівся до небес. Розказати хоче небу Про страшні часи. Всім живим почути треба Мертвих голоси… …На селі жахливий голод, Голосіння хор, В хатах бродить лютий голод, Плач, хвороба, мор. Діти зграйкою стулились – Мати помира. Горя досита наїлась, А ще ж не стара. «Що ж робитимемо, мамо ? Нас не покидай ! Що ж буде тепер з нами ? «Не вмирай! Вставай!» Та шепоче їм матуся: «Все для вас віддам, В небі, дітоньки, діждуся, Стріну вас я там !» Діти матір не ховали - Сили не було. Мовчки смертоньки чекали - Вимерло село… То сичі тут скрізь тужили, Вже не чутно й їх. Мабуть, мати вже зустріла Діточок своїх… … На міському кладовищі Височіє хрест. Височіє наша пам’ять До святих небес.

… Шановні вчителі та учні

В історії кожного народу були події, які залишили після себе незагоєні рани. Особливо багато таких подій припало на ХХ сторіччя.

У листопаді 2013 році український народ буде вшановувати пам’ять жертв Голодомору 1932-33 років. Незважаючи на десятиліття, що минули, рани українського народу тих часів продовжують даватися взнаки і зараз.

Часто люди помирали прямо на вулицях населених пунктів і їх смерть не могли зареєструвати належним чином, адже їх прізвищ ніхто не знав. На Бородянщину приїздили в пошуках хліба голодні люди з інших районів та областей України і Росії. Коли вони помирали, то їх фіксували в органах ЗАГСУ просто як невідомих. Історію не можна переписати.

Але важливі висновки із трагедії 1932-1933 років все ж можливо і потрібно зробити.

Пам’ять про загиблих повинна дбайливо зберігатися та бути пересторогою і вічним нагадуванням для всіх, яким не байдужа правда про своє історичне коріння, про пережите страхіття голоду.

Вічна пам’ять померлим!

( Поліна) Минуле століття пронеслося над Україною трьома голодоморами:1921-1922, 1932-1933, 1947років.

Такої страшної трагедії, яку пережив український народ у 30-х роках, не зазнав, мабуть, жоден народ в історії людства.

Пам’яті тих, хто загинув від голодомору 1932-33років і присвячується наш вечір «Схилімо голови в скорботі».

(Женя Наз) Відкрийтесь, небеса,

Зійдіть на землю!

Усі вкраїнські села, присілки, хутори,

Повстаньте всі, кому сказали: вмри!

Засяйте над планетою, невинні душі!

Зійдіть на води й суші,

Збудуйте пам’яті невигасний собор!

Це 22-й рік.

Це 33-й рік.

Це 46-й рік.

Голодомор... Голодомор... Голодомор...

(Даша Нік) Світ мав би розколотися надвоє, сонце мало б перестати світити,

земля перевернутися від того, що це було на землі. Але світ не розколовся, сонце сходить, земля обертається, як їй належить. І ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами й надіями, ми, єдині спадкоємці всього, що було.

(Женя М) То ж пом’янімо хоч сьогодні, з непростимим спізненням у кілька довгих десятиліть тих великомучеників нашої трудної історії – мільйони українських селян, жертв небаченого в історії людської цивілізації голодомору. Пом’янімо і знайдімо в собі силу й відвагу пройти за ними дорогою їхньої хресної путі.

(Даша Нога)Не їм це потрібно, а нам. Все, що вони могли сказати світові, вони вже сказали. Тепер наша черга.

(Юліан) Голод – це не тільки смерть, а й духовна руїна, знищення здорової народної моралі, втрата ідеалів, занепад культури, рідної мови, традицій.

(Дем’ян) Пекло, створене в У раїні на початку 30-х років ХХ століття, не можна ні з чим порівняти ні у вітчизняній, ні у світовій історії.

(Настя В) Людиноненависницький комуністичний режим вирішив голодом поставити український народ на коліна, змусити його будувати «комунізм» – квітуче життя для можновладців – на кістках мільйонів.

(Даша Нік)Вселився голод до сільської хати

Домашня живність впала без кормів.

Запрацювали день і ніч пілати,

І день і ніч вівтар журби горів.

(Женя Наз) Законом від 7 серпня 1932року заборонялося збирати колоски на полі навіть перед їх заорюванням. За збирання колосків звинувачений «карається не нижче п’ятьох років ув’язнення в далеких таборах з конфіскацією майна, аж до найвищої міри покарання(розстрілу)».

(Даша Нога)Голодні 1932-1933р.Не назвеш геть неврожайними. Продаж і вивезення зерна за кордон протягом голодних років становили 3млн.т. Таким чином, це не могло принципово змінити продовольчий баланс країни. Голод закінчився у 1934 році. Не було голоду й у 1936р.коли врожай був значно менший (на 15-20%) ніж у 1932-1933роках.

( Поліна) Найжахливішим у трагедії голоду було те, що для нього не було об’єктивних причин. Сам Сталін заявив: «Ніхто не може заперечити того, що загальний урожай зерна в 1932році перевищував урожай 1931року». Його весь забрали, навіть посів, залишивши селянам голодну смерть.

(демонстрація уривку документального фільму)

(Женя М)З голоду пухли і вмирали діти, чоловіки й жінки працездатного віку, часто-густо вмирали цілими родинами. Малеча бродила і повзала у пошуках чогось їстівного. У людей розпухали обличчя, ноги, животи. Померлих, а часто ще й живих, звозили, скидали у ями і закопували.

(Настя В) Прагнучи врятувати від голодної смерті хоча б дітей, селяни везли їх у міста й залишали в установах, лікарнях, на вулицях. Голод охопив усю Україну, але небачених розмірів набув на Київській, Дніпропетровській, Вінницькій, Харківській областях.

(Дем’ян)Що сталось з тобою, Поліське село?

Здається, тут горе давно залягло,

І дзвін поминальний не чути ніде, -

Зате на могилах лиш вітер гуде.

(Даша Нік) То голод і лихо заповнили вщерть,

Складала в покоси невільників смерть -

То був тридцять третій. Замучений край

Чекав переміни – майбутній врожай.

(Юліан) Нарешті, крізь морок проникла блакить,

Весною нам легше вмирати і жить.

А хліб дорогий!.. Хоч би дощик пройшов,

Як дешево коштує тіло і кров!..

(Женя Наз) Подібного звірства, людської біди

На білому світі, мабуть, не знайти,

Як зірваний колос, полягли вони.

А їм лиш хотілось діждатись весни…

Діждатися хліба – щасливу ту мить,

І там, серед поля, навіки спочить.

(Поліна) Голодне лихоліття найбільше вразило дітей Третина всіх померлих від голоду – діти. Вони виявились найменш захищеними, не брали участь у колгоспному виробництві, а відтак, не отримували рятівних 100-300г хліба на працюючого.

(Дем’ян) Батьки, спасаючи життя своїх дітей, залишали на вокзалах, лікарнях, у містах, надіючись, що діти попадуть в дитячий будинок чи лікарню і таким чином – виживуть.

(Настя В) В селі весна повзе на ліктях,

Повзе по мертвих і живих.

В долині сонце ловлять діти,

Що дзвінко капає із стріх,

І п’ють опухлими вустами

Оту живицю молоду.

жить і жить – Їм та над полями

Знов ворон каркає біду.

Забрали тих, хто із комори

Пашню останню вимітав,

Хто ще активним був учора –

Сьогодні ворогом настав!

(Женя М) Голодний рік. Жорстокий світе,

Дай хоч надію для живих.

Весна. І сонце ловлять діти

Що дзвінко скапує із стріх.

(Настя В) Неврожай від Бога,

А голод від людей.

(Даша Нога) На вулиці лежить хлопчик років десяти.

Повз нього йдуть люди.

- Глянь, скільки тут лежить мертвих : чоловіки, жінки, діти.

- А цей хлопчина – мабуть теж помер.

(Дем’ян) Ні, я ще не вмер…

Ще промінь в оці грає,

В четвер пішов десятий рік,

Хіба в такому віці помирають?!

Ви тільки поверніть мене на бік,

До вишеньки,

В колиску ясночолу.

Я чую запах квітів, я не вмер…

А небо стрімко падає додолу.

Тримайте хтось!

Хоча б за коси верб…

Куди ж ви , людоньки,

Куди ж ви, люди, людоньки, куди?

Я ще не вмер.

Усі проходять мимо.

…А житечко моє таке густе.

…А мамина рука іще гаряча.

Вам стане соромно колись за це,

Та я вже цього не побачу.

(Поліна) Виявом дитячої смертності не займався ніхто. В Україні було 55 тисяч сіл і в кожному помирали діти.

(Женя Наз)Щоб не дивитись на муки своїх дітей, матері прискорювали сумний кінець.

(Поліна) Натопивши маковинням хату, закрила комин мати. І на ранок усі діти мертві.

(Даша Нік) Спіте діти, спіте міцно,

Янгол Божий на порозі,

Вже не буде їсти хтітись,

І не будуть пухнуть ноги.

Натопила маковинням,

Затулила міцно комин,

І в тумані темно-синім,

Заспіваю колискову:

Спи, синочку, горе-ласко,

Засинай…навіки, доню.

(Настя В) Та найстрашніше було інше. Були такі, що збожеволівши від голоду, різали та варили трупи, вбивали власних дітей та варили їх. Голод забрав від 7до 10 мільйонів людей.

(Юліан) 23 листопада 2013 року по всіх містах і селах нашої Батьківщини відбулася Всеукраїнська акція «Запали свічку!», присвячена вшануванню пам’яті померлих від Голодоморів в Україні.

(демонстрація уривку документального фільму)

(Даша Нога) Наш найсвятіший обов’язок сьогодні –

Зберегти пам’ять про всіх невинно закатованих

під більшовицькою владою,

Пам’ять про тих, хто не дожив,

Пам’ять про тих, хто недолюбив,

про живих і ненароджених.

Згадуючи одного – пам’ятаймо про мільйони. Ми впевнені – Україна пам’ятає. То ж давайте разом звернемося до нашої історії і вийдемо після цього духовно чистішими, мудрішими.

(Женя М) Друже дякуємо всім, хто сьогодні прийшов, щоб розділити скорботний вечір і схилив голови в скорботі перед невинно убієнними.

Кiлькiсть переглядiв: 0

Коментарi